Пігулки на експорт: як "Дарниця" завойовує ринки, поки ліки в Україні дорожчають

Україна дедалі активніше просуває свою фармпродукцію за кордон, однак всередині країни фармринок демонструє ознаки розбалансованості: зростання цін, відсутність дієвого регулювання та відчуження між пацієнтами й виробниками. Чи може фарміндустрія одночасно бути глобальною і соціально чутливою? УНН спробував розібратися в деталях.

Деталі

Фармацевтична компанія "Дарниця" здобула перемогу в міжнародному тендері, організованому Фондом ООН у галузі народонаселення (UNFPA), і отримала право постачати свої лікарські засоби у 80 країн Європи, Азії та Латинської Америки. У компанії зазначають, що препарати "Дарниці" вже доступні більш ніж у 20 країнах світу. Таким чином виробник нарощує міжнародну присутність і розширює канали експорту.

Однак розширення міжнародної діяльності відбувається на тлі суттєвого подорожчання ліків в Україні. Підвищення цін торкнулося як імпортних препаратів, так і продукції вітчизняних фармвиробників, зокрема "Дарниці".

За даними дослідницької компанії Proxima Research, з січня по квітень 2025 року українці витратили на медикаменти на 21% більше, ніж за той самий період 2024 року. Водночас обсяги фактичного споживання – тобто кількість куплених препаратів – практично не змінилися. Це означає, що ліків купують стільки ж, але платять за них значно дорожче.

Аналітики також вказують, що основний вплив на формування роздрібної ціни ліків в Україні мають саме виробники – вони визначають 71,5% кінцевої вартості. Частка аптек у ціні становить 22,6%, а дистриб’юторів – лише 5,9%.

При тому, що виробники ліків з березня 2025 року акумулюють на своїх рахунках значні грошові активи, збережені внаслідок заборони маркетингових договорів, питання відповідальності фармацевтичного бізнесу перед українськими пацієнтами стає ще більш актуальним. Замість інвестування цих коштів у зниження цін, забезпечення наявності базових препаратів чи підвищення довіри до вітчизняної фармпродукції, частина компаній робить ставку на розширення міжнародної присутності та експортні прибутки. Це створює відчутний дисбаланс між бізнес-амбіціями виробників і нагальними потребами українського суспільства.

Намагання виходити на зовнішні ринки – саме по собі непогане, нехай виходять і роблять. Інша справа, що на внутрішньому ринку дійсно фіксується значне зростання цін на препарати, і певною мірою це пов’язано, скажімо так, із доволі монопольним становищем основних фармвиробників

За словами експерта, зазвичай лише одне фармвиробництво виготовляє конкретну ліквідну позицію. У результаті створюються сприятливі умови для зловживання монопольним становищем, і це вже сфера відповідальності Антимонопольного комітету.

Намагання уряду якось це питання врегулювати поки що не дуже добре виходить. Угоди, які підписані щодо зниження цін на ліки, призвели до того, що фармвиробники знизили ціни на якісь вітаміни – тобто на те, що не є суттєвим. Відповідно, реального зниження цін не відбулося

Експерт також підкреслив, що необхідно шукати компроміс і досягати взаєморозуміння між фармвиробниками, аптечними мережами та іншими стейкхолдерами ринку. Водночас, за його словами, діяльність МОЗ, яке безпосередньо відповідає за цей процес, наразі виглядає недостатньо ефективною.

Своєю чергою політолог Сергій Шабовта звертає увагу, що дефіцит базових ліків в Україні часто має штучний характер. Низький рівень довіри до вітчизняної фармпродукції лише погіршує ситуацію. У таких умовах, на його думку, заяви про глобальну експансію виглядають передчасними. Подібна міжнародна активність радше свідчить про пріоритет бізнес-інтересів над реальними потребами українських пацієнтів.

Це свідчення ставлення самих фармакологів до українських проблем. Вони шукають, де заробити, пробивають нішу за кордоном, а про українців згодом

Загалом, зважаючи на те, що компанія, згідно з публічною звітністю, не залучає банківського кредитування для розвитку експорту, це може свідчити, що головним джерелом фінансування її глобальної експансії є саме український споживач – за рахунок високих внутрішніх цін.

Таким чином, у суспільстві постає низка запитань, які не можуть залишатися поза увагою: чи не розширюється міжнародний ринок українських ліків за рахунок інтересів вітчизняних пацієнтів? Куди поділися мільйони, зекономлені фармвиробниками після заборони маркетингових договорів? Чому ці кошти не спрямовані на зниження цін, забезпечення наявності критично важливих препаратів і відновлення довіри до української фарміндустрії? Чи справді внутрішній споживач – пріоритет для тих, хто звітує про глобальні перемоги? Питання здебільшого риторичні.

Нагадаємо

Державні витрати на лікарські засоби в Україні покривають лише близько 11% від загального обсягу споживання, тоді як 89% витрат покладається безпосередньо на пацієнтів. Це означає, що основне фінансове навантаження за лікування українці несуть самостійно, часто без належної компенсації чи підтримки. Попри це, ціни на ліки продовжують зростати. Середньозважена роздрібна вартість більшості препаратів у 2025 році зросла, що стало особливо відчутним на фоні загального падіння купівельної спроможності населення. Хоча ще в лютому Уряд та Міністерство охорони здоров’я публічно анонсували зниження цін на "ТОП-100" списки найпопулярніших лікарських засобів, фактичний ефект виявився мінімальним. За даними ринку, середнє зниження цін становило лише – 1,8% у грошовому вираженні, причому ці препарати охоплюють лише 8,4% усього роздрібного фармацевтичного ринку. Тобто навіть за умов офіційного регулювання, системного впливу на загальну цінову політику не відбулося. Водночас значна частина лікарських засобів залишилася поза сферою будь-яких державних програм, а пацієнти продовжують витрачати дедалі більше коштів на лікування – без гарантій доступності та якості.